Карл Юнг ще у 1921 році представив світу свою теорію про екстраверсію та інтроверсію.
За Юнгом, інтроверт та екстраверт – це типи особистості, які є протилежностями на одній шкалі. Інтроверт має низьку потребу у спілкуванні, надає перевагу відпочинку на самоті або у колі близьких; екстраверт – заряджається енергією, перебуваючи у суспільстві і не любить усамітнення.
Опис Юнга – скоріше метафоричний та поетичний. Вже пізніше його послідовники розвинули теорію та провели тисячі досліджень: описали типові риси характеру, особливості поведінки та довели, що інтроверсія-екстраверсія – це спектр.
А от ми часто забуваємо про здобутки науковців і мислимо категоріями “чорне” та “біле”, коли мова заходить про типи особистості.
Буває так: новий колега каже, що він екстраверт, ми дістаємо зі свого сховку стереотипів ярлик і за лічені хвилини формуємо образ людини. Відбувається це несвідомо. Жартувати, генерувати меми про типи особистості – весело, а от будувати комунікацію на основі гіперболізованих уявлень про типи особистості – ні.
Стереотип №1: Інтроверт = соціофоб
“Я не люблю шумні івенти”, “Командна робота не для мене” – так може сказати і інтроверт, і соціофоб. Ми ототожнюємо ці поняття, хоча інтроверсія – це тип особистості, а соціофобія – тип тривожного розладу.
В чому проблема? Спілкуватися з тихим та замкненим інтровертом, як із людиною, що має психічний розлад – погана ідея. Порадити абсолютно здоровому інтроверту гарного психотерапевта – ще гірша.
Насправді: Соціофоби можуть бути як інтровертами, так і екстравертами. Потреба у спілкуванні з людьми у соціофобів різна, але всі вони бояться, що цей досвід принесе біль та розчарування. Усамітнення – це спосіб знизити тривожність, при цьому не завжди комфортний.
Середньостатистичний інтроверт не боїться спілкування. Мінімізація контактів з людьми та усамітнення для нього – цілком комфортний спосіб відновитися та відпочити.
Ще одна важлива відмінність: соціофоб не може адаптуватися у колективі, його страхи буквально заважають жити.
Інтроверт може чудово працювати навіть у великому колективі. Адаптація у новій компанії, перемовини та публічні виступи можуть доставляти серйозний дискомфорт, але не стають трагедією.
Стереотип №2: У екстравертів нескінченний запас енергії
Екстраверти менше втомлюються від роботи у колективі, ніж інтроверти. Але це не значить, що вони мають інший набір органів чи більше годин у добі.
В чому проблема? Не треба плутати соціальну активність та прагнення взяти від життя максимум (в тому числі на роботі) із загальною продуктивністю: це може зашкодити не тільки людині, але й усій команді.
Насправді: Чимало наукових досліджень доводять теорію, яку вперше представив психолог Ганс Айзенк: основна фізіологічна відмінність між інтровертами та екстравертами – у різній реакції на стимули. У екстравертів високий поріг реакції на стимули, тому їм потрібно докласти більше зусиль, щоб отримати нагороду: радість від спілкування або досягнення нових професійних цілей.
Інтроверт може отримувати задоволення від рутини та на етапі занурення у проєкт. Екстраверт відчує себе добре лише після чергової перемоги й тому буде працювати так, ніби робота – це змагання.
У шаленому пориві зробити краще, більше та швидше екстраверт настільки сильно бажає отримати винагороду, що може занадто пізно помітити емоційне та фізичне виснаження.
Стереотип №3: Інтроверти не вміють працювати у команді
Інтроверти люблять працювати у тиші та часто уникають професій, де потрібно багато спілкуватися з людьми. Чи робить це адаптацію у команді неможливою? – Аж ніяк, якщо потреба роботодавця у скілах інтроверта та зацікавленість інтроверта у роботі зустрічаються в одній точці.
В чому проблема? Не соціофоб, але точно одинак. Зізнання у тому, що кандидат на вакансію має труднощі з командною роботою, або ж звичайна сором’язливість інтроверта нерідко призводить до відмови. При цьому інтроверт об’єктивно може мати усі софт- і хард-скіли для цієї позиції.
Насправді: Інтроверт, що націлений на результат і працює у комфортному середовищі, стане цінним членом команди. Можливо він навіть буде отримувати задоволення від роботи в опенспейсі. Головне – підбирати не людей, які просто люблять команди як явище, а колег, кожен з яких зможе якнайкраще виконати свою роль у компанії.
Уявіть футбольну команду, що складається з 11 воротарів. Ми б теж залюбки подивились на матч і, цілком ймовірно, навіть поставили б гроші на програш цієї команди. Не тільки тому, що це було весело (для нас, але не для 11 воротарів), але й тому, що розуміємо: люди з різними типами особистості мають грати в одній команді, виконуючи свою унікальну роль заради спільної мети. Це про здоровий баланс та стратегію гри.
Стереотип №4: Лише екстраверти можуть ефективно керувати командою
Серед екстравертів набагато більше менеджерів, ніж серед інтровертів. Це зазвичай комунікабельні, енергійні та харизматичні оратори, які прагнуть лідерства.
В чому проблема? Нерозуміння того, що екстраверсія сама по собі не є головною якістю ефективного менеджера. Для успішного впровадження системи управління колективом необов'язково бути соціально активною людиною. Стилів лідерства багато, і чимало інтровертів вдало використовувати свої скіли на позиції лідера.
Насправді: Відомі інтроверти – Махатма Ґанді, Абрахам Лінкольн, Білл Гейтс, Барак Обама, Марк Цукерберг, Джефф Безос, Стівен Спілберг та Опра Вінфрі – могли б посперечатися, що лідерство – стихія виключно екстравертів.
Одне з масштабних опитувань, у якому брали участь 300 000 менеджерів, теж показало, що екстраверсія сама по собі не є must have у наборі “ідеальний лідер”. Серед головних якостей учасники виділили: вміння надихати інших, чесність та вміння аналізувати й вирішувати проблеми. Такі скіли може мати як екстраверт, так і інтроверт.
До того ж чимало інтровертів здатні розвивати навички екстраверта та значно охочіше делегують свої справи іншим.
Стереотип №5: Суспільство ділиться на інтровертів та екстравертів
Типових інтровертів та екстравертів у світі майже не існує. А ще є люди, що належать до третього типу – амбіверти. Хто це?
Екстравертовані інтроверти або інтровертовані екстраверти. Лише ці п'ять слів пояснюють, чому варто викорінювати стереотипи з нашого життя. Бо стереотипи – це про узагальнення та спрощення, а наше суспільство – різноманітне та складне.
Амбіверти знаходяться посередині між інтровертами та екстравертами. У сталих звичках та вподобаннях вони більше тяжіють до одного з типів, але вміють балансувати. Залежно від ситуації, можуть виявляти риси як екстраверта, так й інтроверта.
Психолог Роберт МакКрей вважає, що приблизна кількість амбівертів на планеті – 38%. Чимало. І натягнути наші спрощені уявлення про типи особистості на таку кількість людей неможливо.
Тож запорука гармонійного співіснування таких різних людей в одному колективі – це індивідуальний підхід та інтуїтивне спілкування, а не намагання оцінювати колег за допомогою хибних уявлень. Враховувати типи особистості важливо, але не робіть з них муляжі справжніх людей.
